Українськи новини

Проблема соціального управління відноситься до числа «вічних», нею цікавились як славетні  філософи минулого, так і мислителі сьогодення. Її розробкою займалися Аристотель, Конфуцій, Макіавеллі, Г. Гегель,  К. Маркс, Дж. Бернем, Д. Белл, Дж. Гелбрейт, які вбачали в управлінні фактор, здатний врятувати суспільство від властивих йому соціальних недугів, підвищити його життєздатність.

Системний підхід до осмислення соціуму, процесу соціального управління почав своє формування у другій половині XIX ст. (К. Маркс та ін.) і остаточно сформувався протягом ХХ ст. (Н. Луман, Т. Парсонс та ін.).

У рамках такого підходу суспільство розглядається і визначається як соціальна система, тобто як деяке соціально-матеріальне утворення, в якому зв’язок утворюючих його елементів сильніше за зв’язок останніх з елементами, що не входять в це утворення ¹.

Серед численних спроб визначення суспільства як соціальної системи, на наш погляд, заслуговує на увагу підхід С. Крапівенського, який підкреслює, що суспільство в цілому як система має надскладний та ієрархічний характер ². І це цілком справедливо, враховуючи, що в об’єктивній реальності існує нескінченна безліч різних соціальних систем (сім’я, клас і т.д.), які входять у більш складні соціальні системи (нація, населення країни і т.ін.), а ті, в свою чергу, утворюють єдину надскладну ієрархічну соціальну систему – людське суспільство в цілому. Зазначене дає можливість сформулювати ряд положень, які відображають основні характерні риси суспільства як соціальної системи і які мають принципово важливе значення для розуміння феномена соціального управління.

По-перше, суспільство має надскладний, ієрархічний характер: у ньому можна виділити різні рівні – у вигляді підсистем, підпідсистем і т.д., які пов’язані між собою підрядними лініями. Отже, відносини підпорядкування внутрішньо властиві, іманентні суспільству.

По-друге, суспільство відноситься до розряду самокерованих систем. Здатність суспільної системи до самоврядування (саморозвитку) передбачає наявність у такій системі спеціальної підсистеми управління у вигляді певних соціальних інститутів, що забезпечують на основі підпорядкування інших підсистем інтеграцію останніх і цілісність усієї системи.

По-третє, як будь-яка надскладна самокерована система, суспільна система – суспільство реалізовує дві основні функції ³:

а)  функцію збереження системи, її стійкого стану (гомеостазу);

б)  функцію вдосконалення системи, її оптимізації.

Дані функції і покладені в основу діяльності спеціальної підсистеми управління в суспільній системі.

По-четверте, невід’ємним первинним компонентом суспільства виступають суспільні відносини, носієм яких є індивід, а також соціальні групи, що включають його. Через суспільні відносини і здійснює свою діяльність спеціальна підсистема управління в надскладній соціальній системі – людському суспільстві.

Відповідно до цих позицій феномен управління традиційно трактується як специфічна функція високоорганізованих систем (суспільства), що забезпечує їх життєдіяльність, цілеспрямовану динаміку їх розвитку, реалізацію конкретних програм і практичних завдань ⁴. «Головне завдання управління – забезпечення цілеспрямованої дії на керовану систему, тому будь яке управління – цілеспрямоване», - зазначають авторитетні дослідники ⁵. У соціальній сфері управління передбачає свідому діяльність суспільних інститутів та окремих індивідів, спрямовану на регулювання стихійних й усвідомлених, об’єктивних і суб’єктивних засад доцільного впорядкування суспільних відносин, а отже соціальне управління цілком доцільно визначити як цілеспрямовану дію на суспільство для впорядкування, збереження, вдосконалення й розвитку його відповідної якісної специфіки.

Феномен соціального управління обумовлений системною природою суспільства, суспільним характером праці, необхідністю спілкування людей в їх життєдіяльності, в процесі обміну продуктами матеріальної та духовної діяльності.

Соціальне управління як система передбачає наявність таких підсистем, як організація відносин її елементів, режиму її функціонування у вигляді сукупності відповідних механізмів, що діють під певним контролем на основі певних норм, розвитку по заданій програмі в напрямку досягнення конкретної мети.

Основні етапи процесу соціального управління: збір та обробка інформації; її аналіз, діагноз та прогноз, систематизація (синтез), встановлення на цій основі мети (ціле покладання); продукування рішення, направленого на досягнення мети; послідовна конкретизація загального рішення у вигляді планування, програмування, проектування, розробка конкретних управлінських рішень; організація діяльності для виконання рішення; контроль за  цією діяльністю; збір та обробка інформації про результати діяльності й новий цикл цього непереривного процесу ⁶.

В суспільній практиці виокремилися два типи соціального управління: стихійний й свідомий (або плановий). При стихійному соціальному управлінні дія на суспільство відбувається в наслідок взаємодії різних соціальних сил (ринок, традиції, звички тощо); свідоме соціальне управління передбачає наявність спеціальних органів управління, які діють по заданій легальній легітимній програмі.

Одним із видів соціального управління, його ядром  є управління державою (державне управління), від якості якого залежить добробут всього населення країни. Надійна теорія й ідеологія державотворення виступають як фактори оптимізації розвитку соціального, в тому числі й державного управління.