Українськи новини

Розгляд зазначеного питання ми змушені розпочати з уточнення змісту поняття «ідеологія», що тлумачиться суспільствознавцями досить неоднозначно.

Нагадаємо, що пошук рішення проблеми ідеології представниками західної, немарксистської суспільної думки відбувався в основному в руслі «соціології знання» Карла Манхейма. Останній же у своїх роботах розглядав ідеологію в якості довільного судження про соціальні і моральні цінності, що виражає суб’єктивні інтереси різних класів, соціальних шарів та груп населення, яке протиставлялось науці як об’єктивному і науковому знанню ⁷. Таке тлумачення ідеології у 50-60 роках минулого сторіччя розвивали Р. Арон, Д. Белл, С. Ліпсет, К. Поппер та ін.  З їх іменами, зокрема, пов’язані становлення і розвиток концепції «деідеологізації». Намагаючись представити західну соціологію у якості «чистої науки», зазначені автори, під приводом «ненауковості будь-якої ідеології», вели атаки перш за все на марксистсько-ленінську ідеологію.

Аналіз же робіт авторів, які досліджували проблему ідеології з марксистських позицій, свідчить про наявність кількох значень поняття, що ми розглядаємо.

Перше з них використовувалось для позначення концепції ідей, певного їх тлумачення. Як відомо, в «Німецькій ідеології» засновники марксизму, обґрунтовуючи наукову неспроможність ідеологічної концепції, відповідно до якої «…ідеї панують над світом» ⁸, обґрунтували діалектико-матеріалістичну концепцію, основану на тому, що всі ідеї «…вилучені з досвіду, вони – відбиття дійсності, вірні або спотворені» ⁹.

Друге значення розглядуваного поняття пов’язане з прагненням розкрити ідеологію як «сферу думки, дії та виховання» ¹⁰. Не важко помітити, що в даному випадку робиться спроба підвести під поняття «ідеологія» практично всю ідеологічну діяльність, результатом якої і є поява феномена.

Є серед дослідників-марксистів і ті, хто, позначаючи поняттям «ідеологія» перекручену, спотворену , ілюзорну свідомість, змикаються в його тлумаченні з прибічниками соціології знання, концепції «деідеологізації». Ця точка зору, міцно підтримана з боку  сумно відомих «прорабів перебудови», в свій час сприяла формуванню негативного становлення до ідеології, перетворенню поняття, що позначає даний феномен, майже в лайку.

Після шалених атак на марксизм і марксистську ідеологію з боку як традиційних супротивників, так і численних ренегатів, розвалу СРСР, виникнення незалежних держав становлення до ідеології поступово починає змінюватись. Замість суцільного, бездоказового несприйняття самого поняття приходить прагнення тверезомислячих суспільствознавців розібратися, що ж собою уявляє позначаємий ними феномен, з’ясувати його зміст ¹¹. Поняття ідеології з’являється у довідковій літературі. Зокрема, підсумовуючи найбільш уживані значення поняття «ідеологія», автори «Універсального словника-енциклопедії» вважають, що ним позначаються: 1) «система понять і позицій, що характеризують суспільство у певну епоху; 2) система поглядів, що виражають інтереси  певного класу; 3) комплекс символів, міфів, інтелектуальних схем, мовних структур, що відбивають політичну і культурну ситуацію» ¹².

Кожне з наведених значень безумовно розкриває певну сторону феномена, висвітлює певне з його численних проявів. Однак, нажаль, при цьому поза увагою залишається його сутність. Вона ж, на нашу думку, може бути розкрита на шляхах свідомості, що, виступаючи в якості єдиного цілого по відношенню до буття, в межах цієї цілісності має складний, багаторівневий характер. Важливим структуроутворюючим елементом свідомості слугує практична свідомість, тобто розум, на який спирається мислячий суб’єкт, який здійснює матеріальну, почуттєво-предметну діяльність, що має своїм змістом освоєння та перетворення природних і соціальних об’єктів і складає загальну основу, рушільну силу розвитку людського суспільства і пізнання і що, як відомо, охоплює собою поняття «практика» ¹³.

Нижній рівень практичної свідомості утворює «здоровий глузд» - погляди людей на оточуючу дійсність і самих себе, які стихійно формуються під впливом досвіду, і, оволодіваючи свідомістю їх, стають підвалинами практичної діяльності. Вищий же рівень – сукупність теоретично обґрунтований ідей і поглядів на ту ж оточуючу дійсність і самих себе, які сприйняті суб’єктом як правильні і потрібні  у рішенні тих чи інших задач практики, утворюючи в такий спосіб ідеологію. Інакше кажучи, ідеологія є теоретично обґрунтована практична свідомість.

Довгий час в нашому вітчизняному суспільствознавстві домінувала точна зору, що ідеологія виступає в якості класової свідомості. Тим самим штучно обмежувався суб’єкт, носій ідеології. На початковому етапі перебудови це положення було поставлено під сумнів. Так, наприклад, Г.Х. Шахназаров зазначав, що «сама природа, призначення ідеології зумовлює «соціальну ангажованість», але вона не обов’язково відбиває інтереси класів. Є національні ідеології, релігійні тощо. Тому правильно говорити про її соціальний характер» ¹⁴. І це так, оскільки,як відзначалось, ідеологія є практична свідомість, на яку спирається суб’єкт, що здійснює практичну діяльність, а остання являє собою соціальну форму руху матерії.

Тому суб’єктом, носієм ідеології можуть виступати як класи, так і інші соціальні групи, суспільство в цілому, а також окремі особи. Зазначена обставина обумовлює складну мозаїку проявів ідеології, її багатоманітність. В той же час ідеологія завжди носить конкретний характер. Це де термінується, з одного боку, конкретністю суб’єкта, а з іншого, - конкретним змістом практичної свідомості, на яку спирається суб’єкт, що здійснює певну форму діяльності.

Відповідно до основних форм практичної діяльності уявляється правомірним виділяти:

1)    Ідеологію виробництва матеріальних благ, що обіймає знання, здобутті різними галузями технічних, сільськогосподарських та інших спеціальних наук, що засвоєнні та взяті на озброєння у якості правильних і потрібних учасниками трудового процесу.

2)    Ідеологію соціально-перетврюючої діяльності – складову частину практичної свідомості, що включає сукупність теоретично обґрунтованих ідей і поглядів,  у яких відбивається існуюча соціальна реальність і ставлення до неї, що склалися в суспільстві, класі, іншій соціальній групі, у окремої особи.

3)    Ідеологію наукового експерименту – взяті на озброєння дослідником теоретичні напрацювання, що на них спирається він, приступаючи до здійснення наукового експерименту.

Кожен з цих структуроутворюючих елементів системи ідеології, в свою чергу, може бути представлений у якості системи. Ідеологія соціально-перетворюючої діяльності включає у якості структуроутворюючих елементів ідеологію державотворення, ідеологію вдосконалення суспільних відносин, ідеологію виховання підростаючих поколінь тощо.

Виходячи з вищезазначеного, ідеологія державотворення постає як сукупність теоретично обґрунтованих ідей і поглядів, що виражають ставлення до існуючої системи державного устрою та її можливих змін, що сприйняті у якості правильних і потрібних співгромадянами конкретного суспільства, утвореними ними соціальними шарами і групами, які певною мірою приймають участь в їх практичній реалізації. Така, на нашу думку. Сутність ідеології державотворення. Прояви її теж відрізняються багатоманітністю.

Розуміння існуючого суспільного ладу, ставлення до нього з боку суб’єкта, що втілюється в ідеології державотворення, значною мірою обумовлюють його ставлення до всього реально існуючого буття, його соціальну значущу діяльність.

Теоретична діяльність ідеологів має своїм результатом появу ідей як адекватно відбиваючих дійсність, так і  спотворено. Виробництво ідей, відбиваючих її спотворено, формує можливість проникнення їх у практичну свідомість, становлення міфологізованої, ілюзорної свідомості як її частини, одного з елементів структури. В реалізації такої можливості, перетворенні її в дійсність вирішальну роль відіграють, як правило, певні інтереси класів та інших соціальних груп, що детермінують як виробництво ідей ідеологами-теоретиками, так і їх просування в маси. Цьому, звичайно, сприяють й інші фактори. До них, зокрема, належать теоретичні помилки, помилкові висновки наукового пошуку, що згодом так чи інакше просуваються в систему практичної свідомості. Ця обставина якраз і відіграє основну роль у формуванні негативного ставлення до ідеології.

Однак, говорячи про можливості виникнення ілюзорної, міфологічної свідомості, не слід ігнорувати існування й іншої можливості – формування наукової ідеології, що базуючись на дійсній науці, пізнаних законах і закономірностях суспільного розвитку, спираючись на них у своїх прогнозах, адекватно відбиває соціальну реальність.

У будь-якому, в тому числі й нашому українському суспільстві, ідеологія, а тим більше ідеологія державотворення не може існувати, так би мовити, в «чистому вигляді». Інакше вона не змогла відігравати роль практичної свідомості. Помилково було б намагатися сьогоднішню ідеологію державотворення як українського суспільства в цілому, так і певної його соціальної групи вважати або повністю науковою, або тільки ілюзорною, міфологізованою. При оцінці їх мова, на нашу думку, повинна вестись про співвідношення зазначених частин, що при певних обставинах, під впливом відповідних факторів може змінюватись. А от як, в який спосіб, в якому напрямку будуть відбуватися зміни, це вже інше питання. І його слід розглядати окремо.

Як і будь-який існуючий, перебуваючий у історичному розвитку феномен, ідеологія державотворення характеризується наявністю певних, стійких, що повторюються, внутрішніх, об’єктивних і необхідних зв’язків, тобто закономірностей, яким вона підпорядкована у своєму розвитку. При цьому зауважимо, що визнання зазначеної обставини не означає ніби-то ідеологія є якоюсь закритою системою, що виключає будь-яку можливість впливати на неї. Воно лише звертає увагу на те, що цей вплив може бути ефективним за умови, що принципи механізму впливу будуть базуватись на пізнаних закономірностях розвитку феномена.

Приступаючи до пошуку надійного механізму вдосконалення ідеології державотворення, ми, перш за все, маємо осмислити той її стан, що склався на сьогодні.

До сьогоднішнього стану ідеології державотворення нашого суспільства характерні такі основні риси:

1.     Відсутність чітко вираженої спрямованості розвитку суспільства. Більшість наших співгромадян не можуть відповісти на питання, яке ж суспільство, з яким державним устроєм ми прагнемо побудувати й будуємо в Україні.  Це стосується не тільки рядових робітників і селян, але й представників інтелігенції, нашої духовної еліти. Більше того, його іноді можна чути  з самих високих трибун з вуст досить відповідальних, якщо не самих відповідальних осіб, яким, здавалось би, самим Богом дано відати , куди вони ведуть свій народ, якої цілі мають досягти.

2.     Внутрішня суперечливість, роздвоєння. Ця риса знаходить свій прояв у юридичному проголошенні України незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою ¹⁵ і усвідомленні її значної фактичної залежності, перш за все, у сфері економічній  від провідних країн світу, Європи, Росії, чисельність фактів нехтування демократією, відсутності важливих соціальних гарантій, порушень прав і свобод людини, які зустрічаються на кожному кроці. Вона знаходить свій прояв і в падіння рейтингу різного рівня владних структур, керівників різних рангів, чиї розпорядження і публічні обіцянки часто й густо залишаються невиконаними.

3.     Клаптиковість і різновекторність ідеологій державотворення провідних соціальних шарів і груп українського суспільства. Як всім добре відомо, різняться, і при цьому суттєво різняться, оцінки нашого державного устрою сучасними заможними власниками заводів і фабрик, будівельних організацій і транспорту, торгівельних фірм і навчальних закладів, що не рідко придбані не зовсім чесним шляхом за кошти, хоч і відмиті якось, але все ж сумнівної чистоти, і рядових трударів, високооплачувальних робітників окремих галузей  економіки (металургія, морський транспорт, фінансові, банківські, страхові організації тощо) і тих, хто живуть на мізерну заробітну плату, зокрема медики тощо. Різниця ідеологія державотворення і різних національних груп, релігійних конфесій, і напрямків. Адже не секрет, скажімо, що віруючі, а особливо духовенство, чисельність якого зросла у десятки разів, УПЦ Московського і київського патріархатів прагнуть одержати від держави особливі привілегії, претендують на якусь особливу роль у суспільстві. А ці претензії навряд чи поділяють євангельські християни-бабтисти або ж свідки Ієгови тощо.

4.     Зростання соціального песимізму, обумовлене неспівпадінням політичних обіцянок, що давались представниками політичних партій, і рухів напередодні референдуму і проголошення незалежності України, під час виборів Президента, парламентських виборів і реальною соціальною дійсністю. Ця риса знаходить свій прояв у зростаючій втраті віри наших співгромадян в можливість будь-яких відчутних змін у житті суспільства, власній безпорадності, безвихідності, зниженні політичної активності, перш за все у найбільш мобільній частині суспільства – людей середнього віку й молоді.

5.     Синдром дива, що все більш вкорінюється і в практичній свідомості, знесилюючи волю до життя, послаблюючи прагнення щось змінити на краще. Ця риса знаходить свій прояв у традиційній для нашого народу (і не лише нашого!) бездіяльній замріяності, необґрунтованій надії на переміни в житті, очікуванні месії, що ось-ось має з’явитись і зразу ж вирішити всі проблеми. Слід враховувати і ту обставину, що в сучасних умовах, коли суспільство переживає релігійний ренесанс, коли церква, релігійні організації, яким відкрито шлях до засобів масової інформації, культосвітніх установ і навчальних закладів (маємо на увазі – фактично відкрито), помітно підсилили свій вплив на свідомість людей, проникнення цього синдрому в ідеологію набуло значно більшої  можливості і майже зовсім не зустрічає протидії з боку науки.

Оцінюючи сучасний стан ідеології державотворення, ми просто не маємо права не почути питання, що народжене душею і серцем змученого чеканням, чисельними стражданнями народу: що ж робити?

Пошук відповіді на це питання має бути непростим і не скорим. В той же час вже сьогодні ясно, що для того, щоб  добитися бажаних змін в ідеології державотворення, необхідна надійна теорія

За роки незалежності в Україні  з’явились цікаві теоретичні напрацювання таких суспільствознавців, як В.Г. Кремень, В.М. Ткаченко, В.П. Андрущенко, М.І. Михальченко, О.В. Кудін,  В.В. Медведчук та інші ¹⁶. Однак говорити про наявність розгорнутої теорії державотворення ще рано. Рано, тому що відсутній привабливий соціально-політичний ідеал – той політичний, державний лад, до якого будуть прагнути в своїх думках, почуттях і діяннях наші співгромадяни.

Зараз пошук ідеалу теоретиками партій і рухів, що ростуть ніби гриби після рясного дощу, або концентруються на прагненні відродити, реанімувати минуле, віддалене від сучасного більш-менш товщою чи тоншою стіною років, або зовсім виноситься за межі реального процесу історичного розвитку України. Ідеал, так би мовити, шукається десь на стороні. З упевненістю стверджуємо, що і перший, і другий з цих шляхів не мають перспективи.

Перспективним може бути лише науковий пошук, що спирається на об’єктивний аналіз історичного розвитку українського суспільства, який, враховуючи минулий досвід, виходить з теперішнього стану країни і націлений на досягнення кращого майбутнього. Інакше кажучи, пошук привабливого суспільно-політичного ідеалу України слід вести на шляхах її соціального прогресу. Під останнім ми розуміємо всебічний і гармонійний розвиток суспільства, його економіки і культури, підйом матеріального добробуту народу і розквіт його духовного життя, зростання ступеня свободи особистості кожного громадянина в розвитку своїх соціально значущих, тобто цінних і потрібних суспільству здібностей.

Наступна умова, якої треба додержуватись для того, щоб говорити про наявність теорії державотворення, - чітке визначення шляхів і засобів досягнення поставленої мети, ідеалу.

Згадаємо минулі вибори Президента. Всі кандидати на цю найвищу в Україні державну посаду не скупились на різні, як у таких випадках робиться, обіцянки. Але жоден з них не запропонував альтернативне джерело фінансування, за допомогою якого буде реально забезпечуватись виконання його програм. І ця обставина відіграла не останню роль у тому виборі, який зробила більшість наших співгромадян, що прийшли на виборчі дільниці.

Далі. Наявність науково-обгрунтованої теорії з привабливим соціально-політичним ідеалом, чіткої розробки шляхів і засобів досягнення його, як відзначалось, є необхідним для формування нової ідеології державотворення, яка більшою мірою відповідала б потребам суспільства. Але і цього ще замало. Наші суспільствознавці , що «дарують світу» свої об’ємні праці, хоч і менше ніж раніш, але все ж сподіваються, що їх читають широкі маси. Та, на жаль, це не так. Зазначені праці, що видаються сьогодні невеликими тиражами (і це правильно!) читають в основному спеціалісти, дослідники, яких цікавить певна проблема. Для того ж, щоб теорія (навіть сама надійна, приваблива!) оволоділа масами, пронизала х практичну свідомість, перетворившись на ідеологію, необхідне її просування в маси, необхідна ефективна система агітаційно-пропагандистських заходів.

Княжий синдром, яким позначена діяльність якщо не всіх, то більшості лідерів політичних партій і рухів, створює перепону на шляху до формування такої системи, одночасно відкриваючи можливість безперепонного впливу на суспільну свідомість ззовні, маніпулюванні нею. Свідченням того слугує забитий іноземними бойовиками, фільмами жахів та різною порнухою наш телекіноекран. Вкрай погано використовуються можливості державних вузів, їх суспільствознавчих кафедр, культурно-освітніх закладів. Більшість з останніх перебивається милостинею, яку одержують з рук бізнесменів, сектантів та різних сумнівних організацій.

Важливу роль в розвитку ідеології державотворення покликані відігравати символи незалежної України. До них, на нашу думку, слід перш за все віднести будівництво Одеського нафтового терміналу, програми ракетобудування і космічної техніки, літакобудування тощо. Такі програми – символи мають бути визначені в кожній галузі економіки, в кожному регіоні. Здійснення, реалізація їх дасть змогу зробити так необхідні кроки від проголошеної, юридично закріпленої незалежності до незалежності фактичної, буде сприяти залученню наших співгромадян у господарчу і політичну діяльність, боротьбі з безробіттям, злочинністю і тим самим впливати на формування так потрібної суспільству ідеології державотворення.

І, нарешті, останнє. Яка ж політична сила здатна взятися за розв’язання зазначених проблем? Такою силою може стати блок партій, що виражають інтереси класів, соціальних шарів і груп, які співпадають з потребами поступального розвитку України – блок партій соціального прогресу. Вітчизна, народ мають право сподіватися на те, що серед наших політичних діячів, партійних лідерів не сьогодні, так завтра знайдуться ті, хто, відкинувши власні амбіції, подолавши горезвісний княжий синдром, віддадуть свої знання, сили і досвід святій справі – єднанню нашого суспільства, побудові дійсно незалежної і квітучої України.